Літературний ранок

Літературний ранок «На журавлиних крилах у сиву давнину»,

присвячений творчості В. Малика

   По-святковому прибрана сцена: портрет В. Малика у вінку з гілок зелені та квітів, плакат зі словами «Живий літописець», роки життя письменника.

Ведучий 1.  О, рідна земле! Ти, як мати, - єдина і неповторна! Ти не обов’язково найкрасивіша! У світі  є , можливо, інші краї, де ласкавий шум морського прибою поєднується з ніжним співом барвистих птахів, а пахощі лавру чи магнолії – з свіжістю грозових південних вітрів. Та що з

того?

    Хай ти скромніше вбрана, хай твоя краса не така показна і не кожному впадає в очі, але від

того ти не менш рідна і люба серцю синівському, рідна земле! Ти ввійшла до нього разом із молоком матері і шумом старої верби у воротах, із квилінням чайки біля  степового озерця і

золотим дзвоном пшеничної ниви за селом, із звуками рідної мови та пісень вечорових дівочих. Усім цим і багато іншим. І тепер нема на світі такої сили, яка б вирвала із нього одну Вітчизну

і вклала натомість іншу.

Ведучий 2. В годину радощів і в годину горя всі чуття і помисли наші віддаємо тобі, рідна земле,

Вітчизно дорога! Ти веселишся, сповнена щастя, чи спливаєш кров’ю, і на пожарищах здіймаємо до неба в прокльонах і благаннях руки, ми завжди з тобою, де б ми не були!  І поки б’ється серце, ми не перестанемо любити тебе, рідна земле!

                       ( Звучить  пісня В. Малика «Явір та калина» )

           

Учень 1. Ці щемні слова про рідну землю, про явір та калину, як її символи, належать перу людини -   нашому дорогому земляку В. Малику.    

Учень 2. Родинне гніздо його знаходиться у селі Новосілки, що на Київщині, де письменник і

народився 18 лютого 1921 року. І, як говорив сам, був записаний лише 21 лютого. У сусідньому

селі Ясногорці закінчив середню школу, а 1938 р. вступив на філологічний факультет Київського університету. Тут, милуючись рідними місцинами в час літніх канікул, почав складати перші вірші, тут полюбив народну пісню, рідну мову, природу Полісся. Все це ввійшло в його серце і залишило-ся в ньому назавжди, ставши одним із джерел натхнення майбутньої літературної творчості.

Учень 3. Згодом доля склалася не так щасливо, а вірніше – просто драматично. Вибухнула багаторічна війна. В перші дні подався  Володимир із друзями-студентами в добровільний загін на оборонні роботи, що здійснювались уздовж рідної річки Ірпінь. Там був поранений, опинився на тимчасово окупованій території. Потрапив до рук жандармерії. Вивезли в Німеччину, концентрацій- ні табори. Два роки невимовних мук … Голод … Загроза смерті …

 

Учень 4.   ( читає уривок із «Червоної троянди»)

                  Ліс тривожно шумить, важко стогне, квилить, -

                   Десь далеко глуха канонада гримить.

                   Всюди чорні рови, пахне димом земля,

                   На зелених кущах сірий порох, мов тля.

                                                    А над ними стоять сосни жовті, як мідь, -

                                                    Від снарядів і куль без гілля верховіть.

                                                    Тут недавно гули, лютували бої,

                                                    Тут криваві текли по землі ручаї …

                    Раптом у лузі, де трави землі,

                    Хлопцю назустріч ідуть полонені.

                    Очі блискучі, криваві бинти.

                    Дехто і зовсім не може іти.

                                                       Їх попід руки підтримують друзі.

                                                       Йдуть вони мовчки в ворожому крузі.

                                                       Тут і солдати, й матроси ідуть.

                                                       Стогне під ними скривавлена путь.

Учень 5. Після визволення в 1945 р. нарешті побачив  рідні обличчя. В жовтні повернувся на

Батьківщину, заочно закінчує університет, працює вчителем.

   Влітку 1957 р. вийшла перша книжка Малика «Журавлі – журавлики». Це перший твір молодого викладача української мови і літератури, котрий приїхав гостювати у Лубни до свого брата і знайшов тут особисте щастя, своє сімейне вогнище. Посилаючи свій рукопис до видавництва «Веселка», узяв прізвище дружини Малик. Із цим  псевдонімом «Журавлі – журавлики» і вийшли в світ окремою, гарно ілюстрованою книжечкою.

Учень 6. Над селом  Новосілки  летіли журавлі. Русявий хлопчик дивився, як тануть в осінньому

небі їхні сиві крила, дослухався, як віддаляється прощальне «кру», «кру»», «кру».

    А що це бовваніє на прибраному, опустілому городі? Начебто птах із перебитим крилом? Невже відбився від свого ключа журавлик?! Хлопчик підбіг  до небораки й побачив: то не птах, а обтріпаний вітром чубатий соняшник. Хлопчикові однаково здається, ніби то журавлик на одній нозі стоїть з опущеним пораненим крилом. І так захотілося допомогти йому, тому «журавликові», розправити обидва крила, аби він міг наздогнати своїх товаришів.

 Учень 7.  Після цієї чарівної казки В. Малик видає одну за одною книжки: «Чарівний перстень»

             ( 1959 р. ), «Месник із лісу» (1962 р.), «Червона троянда» (1963 р.) «Микита Кожум’яка»

              (1967 р.).Ці твори – хвилюючі розповіді про Олексу Довбуша, Устима Кармалюка, 

              захисника древнього Києва – силача Кожум’яку.

Учень 8.   Не в химернім диво-царстві, чужодальній стороні,

                  Не в заможнім государстві чув казки я чарівні.

                  Я ходив по ріднім краю – по степах та по борах,

                   По Дніпру та по Дунаю, по веселих хуторах. 

                                                Там я слухав, як бувало, кожне дерево шептало,

                                                Як дзвенів гірський ручай, гомонів веселий гай.

                                                Як у місяці у травні шелестять дніпровські плавні,

                                                 Та як скелі кам’яні щось розказують мені.

                   Так по світу рік за роком я чимало походив,

                   Приглядався пильно оком до чудес, до різних див.

                   Та казки ці не для дива, - це історія правдива.

                   Як я чув та як зумів, так і вам переповів.

Учень 9.   Так у Лубнах Володимир Кирилович народжується вдруге. Але вже не як Сиченко, а як

            письменник В. Малик. За казками вийшли повісті для дітей: «Чорний екватор», «Новачок»,

            «Дві перемоги», «Слід веде до моря», «Двоє над прірвою», пісні про козаків.

Учень 10.   (Уривок  «Гей, чумаки» )

             Гей, ішли наші чумаки в дорогу, в понеділок ярма парували,

             У вівторок вози підганяли, у середу воли годували,

             У четвер воли напували, у п’ятницю з родом прощались,

             У суботу молилися Богу, а в неділю рушали в дорогу.

Учень 1.   Однак великого успіху та широкої популярності нажив наш земляк не на терені дитячої

            літератури, а на ниві історичної романістики. Тут він став визначним майстром, живим

            літописцем вітчизняної історії. Його творчість високо оцінена як українською, так і

            зарубіжною критикою: російською, польською, словацькою, американською. А твори

            перевидаються польською, вірменською, словацькою та англійською мовами. Адже і сама

             Лубенщина із її славною історією і, мабуть, складом характеру спонукали до написання

              історичних романів.

Учень 2.    Усі ви не раз бачили репродукцію картини Рєпіна «Запорожці пишуть лист турецькому

            султану». Одного разу, побачивши її в журналі «Огонек», як блискавка сяйнула в голові 

            Володимира Кириловича думка, яких могутніх людей зобразив художник, які героїчні

            біографії у кожного, які долі, які характери! От коли б вони раптом зарухалися на екрані –

            чудесний був би фільм! І написав сценарій.

               Сценарій на Київській студії не пішов, і письменник засів за роман. Легко сказати – засів.

            Щоб написати історичний роман, слід перелопатити гору історичного матеріалу, поїздити

            по місцях подій. Письменник все це зробив. Із 1968 року по черзі вийшли у світ «Посол

            Урус-шайтана» та «Фірман султана», «Чорний вершник» та «Шовковий шнурок», об’єднані

            в тетралогію «Таємний посол». Робота над нею тривала цілих 12 років.

Учень 3.   Спочатку письменнику думалося, що головним героєм  роману стане кошовий Війська

            Запорізького Іван Дмитрович Сірко. Славетний ватаг, талановитий військовий вождь, що дав

            понад 150 боїв і жодного не програв. Вороги боялися його, як вогню, і прозвали Урус-

            шайтаном, тобто руським чортом. Але розпочата робота чомусь не пішла, і пізніше

            Володимир Кирилович зустрів у книжках розповідь про «таємного посла» - молодого козака,

            який за завданням Сірка роздобув фірман (указ) султана про підготовку військового походу

            на Україну, і таким чином вивідав стратегічний план Порти.

Учень 4.   Це була чудова знахідка. З’явився новий головний герой, для нього не важко придумати

           героїню, а Сірка пустити по периферії роману, який вже став не просто історичним, а

           пригодницько-історичним.

Учень 5.   В центрі уваги автора , перш за все, трудовий народ, люди різних національностей –

            українець Арсен Звенигора, росіянин Роман Воїнов, болгарин воєвода повстанців – Гайдкнов

             Младен, турок Якуб, поляк Якуб Спихальський, - ціною неймовірних зусиль розбили

             полчища  загарбників. Образ Арсена Звенигори – образ реальний. Такий козак – розвідник

             (на жаль, ім’я його не збереглося в історії) дійсно був, як була і осада Чигирина, і битва на

             бутинському полі, а в 1678 р. закінчилася перемогою російсько-українського війська.

                                    ( Сцена із роману «Таємний посол» книга 2., с. 130)

Учень 6.     За романами нашого земляка згодом буде вивчатися історія України, адже вони

            охоплюють події декількох століть, а саме: «Князь Кий» - V ст.. Використавши літописний

             запис про трьох полянських братів – Кия, Щека і Хорива, «які зрубали град над Дніпром і

             назвали його Києвом на честь старшого брата», автор розгорнув цю коротку літописну

             згадку в цілий роман, показавши сучасному читачеві, як жили наші далекі предки та як вони

             боролися з нападниками-гуннами за волю і незалежність рідного краю.

Учень 7.   За історико-патріотичну тематику, зокрема, за історичні легенди для дітей та романи

            «Таємний посол» і «Князь Кий», В. Малик був удостоєний у 1983 році літературної премії

            ім. Лесі Українки,

Учень 8.   «Черлені щити» - ХІІ ст. – розповідь про сумнозвісний похід Новгород-Сіверського

             князя Ігоря на половців та про славнозвісну поему «Слово о полку Ігоревім» і історію її

             створення. Ця поетична розповідь про діла минулих днів нікого не може залишити

              байдужим.

Учень 9.   «Горить свіча» - ХІІІ ст.  Найчорніша сторінка нашої історії – Батиїв погром Києва

            та інших міст і сіл, про героїчні битви нашого народу, загибель його у нерівній боротьбі

            з ворогом.

                          І звертається автор до Вседержителя нашого:

                                       Господи!.. Захисти наш народ!

                                       Дай йому сили духу і просвітлення ума!

                                       Не погаси свічу надії,

                                         Що серед темної ночі жевріє в його серці!

                                         Бо коли погасне, то всьому – кінець!

                                         Молю тебе, Господи, і благаю тебе!

Учень 10.   «Чумацький шлях» - ХVІІІ ст. Цього разу про старі Лубни, про людей, що жили там, про           

              своєрідне ремесло в історії українського народу – чумацтво. Головний герой твору – Івась

              Бондар залишає в Лубнах кохану дівчину Катрю і разом зі своїм хазяїном Суржиком їде

              Чумацькою валкою в Крим по сіль. Ніколи не снилось і не гадалось йому, які незвичайні

               пригоди, смертельні небезпеки чекають на нього. Тут і зустріч з Потьомкіним і Катериною ІІ,

               і татарський полон, і втеча з нього, і вступ до війська чорноморських козаків,  участь у складі  

               цього війська у 1786-1791 рр. проти Туреччини. Не менш драматичні події чекають на Катрю,

               котра залишається вдома, але її підстерігають ще більш небезпечні обставини, ніж коханого

              на війні.

Учень 1.  (читає)  Чумацький шлях… Розметнувся по небу сріблястим поясом через усю Україну, і

            через Крим, і через море – і мовчки зирить вниз на дрібних, мов комахи, людей, на сірих

             круторогих волів, що поволі чалапають по холодній нічній пилюці, на безмежний степ, якому

             ні кінця, ні краю. Ти – їхня доля на довгі віки! Куди ж ведеш ти їх? Чумацький шляху…

             Чумацький шляху…

                               (Пісня «Ой у полі криниченька» )

Учень 2.   І як  перекликається з тодішніми подіями вірш В. Малика, написаний до 1000-ліття Лубен

             «Тисячолітні Лубни».

Учень 3.   В степу над Сулою, де берег крутий,

                  Стоїть Лубен-город, як витязь сідий.

                  На нього не раз нападав печеніг,

                  І хижий кончак учинив свій набіг.

                                      І пан, і фашист тут розправу творив,

                                      Та він не здавався, боровся і жив!

                                      Його розпинали, та він не вмирав,

                                      Як фенікс із попелу, знов воскресав!

                І далі служив для народу добром –

                Звитягою світлою, творчим трудом.

                Він кращим ставав, і розцвів, як весна,

                На радість і дочкам своїм,і синам.

                                        Літа над Лубнами, як птахи, летять,

                                        І зливи весняні врожайно шумлять,

                                        І мирні світанки встають на Сулі –

                                        І нині, і завтра, й на тисячу літ.

                        (Звучить пісня «Пісня про Лубни» )